Історія Української Греко-Католицької Церкви у Вінніпезі та Собору Святих Володимира і Ольги
Історія Української Католицької Церкви у Вінніпезі офіційно розпочалася восени 1899 року з прибуттям отця Дамаскина Поливки. На той час близько 150 українських греко-католицьких родин у місті відвідували римо-католицьку церкву Святого Духа на авеню Селкірк. 21 листопада 1899 року о. Поливка відслужив там першу Божественну Літургію. Розуміючи потребу у власному храмі, він заохотив українську громаду створити парафію та звести власне місце для богослужінь. Вже на початку грудня було обрано парафіяльний комітет та придбано три земельні ділянки на місці нинішнього Собору, на розі вулиць Стелла та МакГрегор. За словами доктора Михайла Марунчака, церкву було зведено перед Великоднем 1900 року (або 1901 року, згідно з іншими джерелами). Отець Іван Заклинський, який нещодавно прибув зі Сполучених Штатів Америки, освятив церкву на честь Святого Миколая як першу українську католицьку церкву у Вінніпезі. Перший постійний парох, о. Матей Гура, ЧСВВ, прибув у 1904 році.
Зі зростанням населення у 1905 році через дорогу було збудовано нову церкву Святого Миколая. Попередня будівля церкви Святого Миколая більше не використовувалася для богослужінь. Однак у 1907 році серед вірян обох церков виникли розбіжності, і засновники та члени першої церкви повернулися до своєї початкової невеликої церкви. Вони почали розглядати питання про її реорганізацію та утворення окремої церковної громади. У той час до Вінніпега зі США прибув о. Микола Струтинський, і під його керівництвом оригінальну малу церкву було розширено, щоб вмістити 400 вірян, і перейменовано на Українську Католицьку Парафію Святих Володимира і Ольги. Невдовзі після цього, у 1907 році, о. Струтинський покинув Канаду.
У 1908 році з України прибув о. Тома Василевич. Він заснував перше товариство «Просвіта» в Канаді при парафії Свв. Володимира і Ольги. Прибуття о. Юліана Гумецького у 1909 році принесло подальший розвиток, включаючи будівництво парафіяльної зали та резиденції священника. Під керівництвом о. Еміліана Красицького у 1910 році парафія продовжувала зростати, незважаючи на часті зміни духовенства.
Хоча парафія вважалася незалежною від Римо-Католицької Архієпархії, парафіяни прагнули релігійної легітимності, домагаючись призначення українського єпископа для українців-католиків у Канаді. 27 грудня 1912 року нововисвячений тридцятип’ятирічний Єпископ Никита Будка відслужив першу Архієрейську Божественну Літургію на парафії Свв. Володимира і Ольги. Парафія зареєструвала своє церковне майно на новопризначеного українського єпископа, і в 1913 році її було піднесено до статусу Собору (Катедри) для всіх українців-католиків Канади. Зі зростанням населення при Соборі були засновані різні релігійні та культурні організації, зокрема школа української мови «Рідна Школа», яка діє і сьогодні. У 1920 році парафія придбала цвинтар Всіх Святих, який освятив Єпископ Будка.
У 1926 році церкву було розширено та додано велику баню (купол). У 1927 році Єпископ Будка повернувся до своєї улюбленої України, де служив помічником Митрополита Шептицького у Львові. Життя в Соборі тривало до 1934 року, коли Преподобний доктор Василь Кушнір (1893–1979) взяв на себе адміністративну та релігійну відповідальність за Собор Свв. Володимира і Ольги. Отець Кушнір служив парохом найдовше — з 1934 по 1979 рік. Великий наплив українців-католиків через складну політичну та економічну ситуацію в Європі викликав потребу постійно розширювати та перебудовувати церкву. У 1940-х роках парафія швидко зростала, і під керівництвом д-ра Кушніра у 1941 році було збудовано нову церкву (сьогодні це нинішній парафіяльний зал). Однак, продовження післявоєнної імміграції знову викликало необхідність подальшого будівництва. У 1947 році отець Кушнір запропонував будівництво великого Собору. Будівлю на тисячу місць спроектував видатний архітектор полковник Джон Нельсон Семменс. У 1948 році було освячено наріжний камінь нової церкви. Через три роки, 15 квітня 1951 року, Собор було офіційно відкрито.
На момент офіційного відкриття у 1951 році було встановлено лише два з тридцяти чотирьох вітражів. Однак між 1960 та 1961 роками Святослав Гординський, український іммігрант та іконописець з Нью-Йорка, отримав замовлення на розпис інтер’єру та стелі Собору. Разом з різними митцями, включаючи парафіянина Романа Коваля, оздоблення інтер’єру було завершено. Іконостас (стіна з ікон та релігійних розписів, що відокремлює наву від святилища в церкві) був створений українським скульптором Сергієм Литвиненком у 1968 році. Леонід Молодожанин (Лео Мол), всесвітньо відомий скульптор і художник, та довічний парафіянин Собору, разом з Петром Холодним, американським українцем, завершили встановлення вітражів в інтер’єрі Собору. 12 червня 1977 року відбулося освячення Собору та головного престолу, під час якого Митрополит Максим Германюк заклав мощі Святого Йосафата.
Собор Святих Володимира і Ольги був центром української католицької громади протягом 125 років. Ми сподіваємося, що ця коротка історія заохотить наших вірян і надалі бути активними у парафіяльному житті. Сучасна історія нашої парафії пишеться кожним з нас.
Яке його історичне значення в Українській Католицькій Церкві? Відповідь залежить від нашої віри в Ісуса, від наших молитов, пожертви та праці.